Бари Руанди, де п’ють молоко замість пива

У Руанді широко розповсюджена культура молочних барів. Їх відвідують усі: і тусовщики, і родини з дітьми, і компанії.

У таких барах люди зустрічаються на сніданок чи обід, спілкуються. Тут можна замовити келих холодного пінистого іківугуто — ферментованого йогурта з медом чи цукром, налитого з великої металевої бочки, або кухоль гарячого іншюшю — гарячого кип’яченого молока.

Для туриста такі заклади можуть здаватися просто місцевою цікавинкою, але насправді це частина руандської культури.

Приблизно 70% населення Руанди працює в аграрному секторі, тому корови тут — не лише економічний актив, але й символ багатства та соціального статусу, особливо в сільських районах.

Побажання на кшталт “гіра інка” (“нехай у тебе буде корова”) або “амашйо” (“нехай у тебе буде тисяча корів”), є традиційними формами вітання.

Багато традиційних руандських танців також натхненні коровами. У танці умушаяйо, який часто називають своєрідним руандським балетом, жінки імітують м’які рухи корів, демонструючи красу та грацію. А в танцях ікін’ємера, іґішакамба та інших і чоловіки, і жінки простягають руки вгору, зображаючи роги корів.

Історично молоко вважалося священним, і його продаж був табу. Лише на початку XX століття, під час німецької колонізації, торгівля молоком стала прийнятною. У 1937 році король Рудагігва відкрив перший молочний завод у країні, що сприяло розвитку молочної індустрії.

Після геноциду 1994 року, коли було знищено близько 90% худоби, уряд запровадив програму, яка передбачала безкоштовну передачу корів бідним сім’ям для боротьби з недоїданням. Це сприяло відновленню молочного виробництва.

Незважаючи на конкуренцію з боку супермаркетів і франшиз, незалежні молочні бари, як-от “Курухімбі” (Kuruhimbi), залишаються важливою частиною міського життя. Їхні власники дотримуються традицій, не додаючи води чи інших домішок до молока, що приваблює постійних клієнтів.

Джерело